Вже 1685 року шляхетська Польща відвойовує частину Правобережної Ук¬раїни, а в 1699 році Туреччина, зали¬шивши Поділля, повністю поступилася українськими землями на користь Речі Посполитої.
Перший письмовий документальний спогад про Цекинівку , хоч вона й не називається, є в листі господаря Богдана III, сина Стефана польському королю від 1 червня 1512 року. Він просить передати йому млини (матеріали з Сороцького історико - краєзнавчого музею), які розташовані «проти нашего замку Сороцкого, котрих млини сут тому нашему городу Сороцкому, то єсть сторожа от поганьства...». Тому й була збудована фортеця для прикриття бродів з боку Цекинівки від татарських орд і турецьких яничар , війська польського і угорських феодалів.
XVIІІ столітті Цекинівка неодноразово постає на перехресті подій, істо¬рії. Влітку 1711 року в ході російсько-турецької війни під час Прутського по¬ходу тут зупинявся російський само¬держець Петро І, переправляючи через Дністер до Молдавії свою 40-тисячну армію для спільної боротьби проти Оттоманської Порти. В травні 1734 року на Правобережній Україні в районі сіл Качківки, Кісниці, Вільшанки вибухнуло козацьке повстання під проводом пол¬ковника Вермана , родові коріння яко¬го пов'язані з Цекинівкою.
За достовірними даними, в 1849-1857 роках повз Цекинівку пропливло близько 10 тисяч суден, барок, пло¬тів. На дністровському шляху трива¬ла жвава торгівля з закордоном. На березі річки діяли водяні млини, чоботарні, бондарні, ремісничі, столяр¬ні, шкіряні, виноробні підприємства, лісоплавильні та переробні цехи( звідки й назва: цехи, Цехинівка, Цекинівка). Тут знаходилась традиційна переправа через Дністер, яка діє й нині. Тут завжди було прикордоння, а від того й ряснота багатьох національностей.
Наприкінці XVIIІ століття державні установи з Ямполя переводять¬ся до Цекинівки, яка стає адміністра¬тивним центром. Ямпільського повіту. Причиною цьому, мабуть, слугувало те, що Цекинівка розташовувалась навпро¬ти значного укріпленого молдавського міста Сороки, а також на прямому ям¬ському тракті, який простелявся з Тульчина до Кишинева.
Через шість років, навесні 1804 ро¬ку швидкоплинний Дністер розлився так, що затопив містечко Цекинівку. Державні установи повертаються до Ям¬поля і з цього ж року за указом ро¬сійського царя Олександра І він був остаточно затверджений повітовим міс¬том Подільської губернії.
XIX століття характеризується посиленням панщини в нашому селі. Село було густо населене. Проживали тут здебільшого заможні селяни. В Цекинівку втекло багато людей від своїх поміщиків. Жорстокий поміщик змушував селян працювати на себе 6 днів на тиждень . За маленьку провину селян карали. Після смерті поміщика село стало державним .( він не мав родичів). Землі Цекинівки захопили куркулі: Ліваковський, Гуровський і лише незначну частину дістала біднота.
В 1900 році посилився селянський рух, селяни не раз повставали проти гноблення і злиденного існування і виступили проти поміщиків і царизму.
Особливо почастішали виступи бідноти в кінці XIX на початку XX століття.
Палали поміщицькі садиби, організовувались страйки.
Населення Цекинівки майже зовсім було неписьменним. З 1860 року навчання проводив дяк за плату. Першу школу відкрили у 1870 році. Навчались в ній діти заможніх і то тільки хлопчики. Навчання контролював піп. У 1913 році побудували земську школу в якій навчалося до 50 дітей.
1914 -1917 р.р. – період імперіалістичної війни. Багато селян Цекинівки мобілізовано на фронт. Війна лягла великим тягарем на бідноту. Люди задарма працювали на куркулів. Вони ж обробляли 400 десятин землі, які належали попові і дякові. Крім того, селяни працювали і на дачі колишнього царського консула у Франції Сомова ( земля, сади, виноградники).
У 1917 році спалахнула епідемія тифу. Через відсутність медичної допомоги в селі Цекинівка померло понад 1000 чоловік.
Цекинівчани піднесено зустріли звістку про перемогу Жовтневої революції. Всі гуртом вони вдерлися на дачу поміщика Сомова, зруйнували її і забрали землю. Але становище залишалося складним і лише в кінці 1919 року в Цекинівці проголошено Радянську владу.
